СЕКЦІЯ 1          "ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ ТА                  СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ"

Микаілов Р. П. 

ОСОБЛИВОСТІ ГЕНДЕРНИХ ВІДНОСИН В АЗЕРБАЙДЖАНСЬКІЙ СІМ’Ї

У статті проаналізовано соціально-рольовий статус чоловіка і жінки в азербайджанській сім’ї. Охарактеризовано роль сімейних традицій у вихованні дівчинки та хлопчика. Висвітлено гендерні підходи у вихованні дітей в азербайджанській сім’ї. Виокремлено психологічні особливості та потреби чоловіка та жінки.

На даному етапі однією з найактуальніших проблем розвитку східних суспільств (ісламських країн) є рівноправ’я та гендерна рівність жінок та чоловіків.

Мусульманське близькосхідне суспільство сьогодні ще переживає перехідне становище між трансформацією традицій та релігійно-філософських надбань ісламу до європейських та загально цивілізаційних змін. Саме передовий досвід гендерних досліджень, наукових праць та законодавчого досвіду передових країн світу дають поштовх азербайджанському суспільству. Тема гендеру  стає необхідним конструктом реальних практичних перетворень у суспільних відносинах, складовим базовим компонентом яких є статус жінки та чоловіка.

Сучасний гендерний портрет азербайджанської сім’ї має суперечності та сподівання знайти соціальний компроміс.  З одного боку – це шаноблива до народних традицій, сімейних цінностей родина, з іншого – спокушена віхою європеїзації та індустріально-економічного нового Азербайджану.  Змінюються усталені погляди, коректуються цінності, звичаї і виокремлюються нові сімейні орієнтири та надбання, де жінка вільна, має можливість будувати кар’єру  і встановлювати компромісні правила в побуті  та сімейно-виховних відносинах. 

Рідкодубська А. А

Розвиток моральних цінностей дітей у творчій спадщині Григорія Ващенка

Стаття присвячена розгляду основних методів розвитку моральних цінностей дітей у творчій спадщині Григорія Ващенка. В роботі здійснюється аналіз філософських, педагогічних, поетичних творів Григорія Ващенка з метою виокремлення поглядів вченого на розвиток моральних цінностей дітей. В роботі акцентується на те, що багато науковців зосереджують увагу на актуальності поглядів  Г.Ващенка, а саме А. Алексюк, Г. Васянович, О.Гентош, О. Коваль, А. Погрібний, А. Бойко, А. Марушкевич, М.Стельмахович, Б. Ступарик,  О.Субтельний та інші. Аналізуючи науковий доробок Г. Ващенка, автор приходить до висновку, що вчений розумів процес розвитку моральних цінностей дітей як надзвичайно складне та відповідальне завдання, і тому закликав враховувати досвід навчально-виховної системи України від початку її існування до сучасних перетворюючих змін. В ході аналізу педагогічних творів вченого доводиться пріоритетність етнічного патріотизму як цільового компоненту навчально-виховного процесу з метою розвитку моральних цінностей дітей. Український виховний ідеал, за Г.Ващенком, включає в себе християнський виховний ідеал в його історичних і національних формах та загальнолюдський, що також має свою християнську основу. В ході дослідження доводиться, що розвиток моральних цінностей дитини вчений пов'язує з передачею від покоління до покоління національних традицій, культурної спадщини, моральний закон творення добра і боротьба зі злом, пошук правди  і справедливого ладу. 

Сербалюк Ю.В. 

Благодійні організації та їх роль в здійсненні соціальної опіки в ХІХ – на початку ХХ ст.

У статті проаналізовано розвиток соціальної опіки з боку благодійних організацій у ХІХ – на початку ХХ ст. в Російській імперії загалом і на українських землях зокрема. Показані різні підходи до класифікації благодійних установ, запропоновано власну на основі їх походження та підпорядкування, а саме: 1) організації, які безпосередньо представляли державну благодійність або виникали з подачі владних структур і ними опікувались; 2) організації, які виникли в результаті соціальної філантропічної ініціативи населення; 3) організації релігійного спрямування.

Виявлено, що основною причиною зростання кількості благодійних товариств був швидкий капіталістичний розвиток, що супроводжувався зростанням соціальних проблем – безробіття, бездомність, сирітство, злидарство і бідність. Держава сама була не в змозі розв’язати ці питання і залучала до цього громадськість.

Продемонстровані кількісні і якісні показники зростання благодійних організацій в українських губерніях, а також деяких категорій населення, які отримували допомогу з їх сторони.

Показано процес створення умов для розвитку благодійних організацій, спрощення умов їх реєстрації та функціонування. Проаналізовані базові документи – “Нормативний статут товариств допомоги бідним” щодо членства та джерел фінансування у благодійних товариствах, створених на базі цього статуту та “Нормативного статуту товариств допомоги бідним”. Здійснено огляд інших важливих нормативних документів, які визначили правове поле діяльності благодійних організацій. Визначено основні завдання Всеросійського союзу установ, товариств та діячів з громадської та приватної опіки.

Човган О. О. 

Благодійність як психологічна основа соціальної роботи: теоретико-концептуальний аналіз

У статті благодійність розглядається як психологічна основа соціальної роботи. Розкрито особливості психологічної характеризації благодійності в особистісному аспекті. Феномен благодійності структурно охарактеризований функціональною єдністю когнітивних, мотиваційних, емоційних, динамічних і регуляторних компонентів, опосередкованих факторами соціалізації особистості й умовами її соціально-суспільного функціонування. Зроблено акцент  який обумовлює необхідність забезпечення на діючому рівні ефективномої системи соціальної допомоги населенню, у якій одне з найважливіших місць належить соціальній роботі.

  Розроблено комплекс заходів соціальної роботи, здійснюваний на основі професійної діяльності соціальних працівників, знижує соціальні ризики для особистості в у сучасних умовах суспільства, допомагає ефективно підтримувати в ньому прошарку нужденних людей, виконує соціально-стабілізуючі функції. Досліджено явища благодійності як психологічного фактора підвищення ефективності соціальної роботи, як важливої індивідуально-професійної характеристики соціального працівника. Розкрито концептуальний розгляд поняття „благодійність‟ свідчить, що, при дискурсивно-етимологічному розгляду даної лексичної одиниці, довідковою літературою виділяються наступні значення: „‟1. про дії, учинки: безоплатний і спрямований на суспільну користь; 2. Спрямований на надання матеріальної допомоги нужденним. Виявлено, що соціальному рівні благодійність у цілому пов'язана із процесами становлення й розвитку людського суспільства, із твердженням у ньому принципів взаємодопомоги й гуманізму як життєвої практики. Виявлено, що універсальність благодійності як соціального феномена визначається властивими їй аспектами суспільного життя, які існують незалежно від конкретно-історичних умов суспільства, а також незалежно від форм організації самого явища.

Янченко Т. В. 

Взаємодія соціальної педагогіки та педології у контексті їх наукового становлення (20-ті роки ХХ ст.)

Стаття присвячена питанням розвитку теорії та практики соціальної педагогіки та педології в Україні у 20-ті роки ХХ ст. Педологія в радянській Україні посіла місце провідної науково-практичної галузі і займалася цілісним вивченням дитини та різноманітних питань її виховання, навчання та соціалізації у новому соціальному середовищі, що поєднувало її з актуальними проблемами соціальної педагогіки. Становлення цих наук відбувалося у процесі соціального виховання дітей і вирішення різноманітних проблем дитинства. Важливою спільною рисою соціальної педагогіки та педології була їх спрямованість на виконання основного соціально-педагогічного завдання – виховання «нової» людини, будівника соціалізму, вірного комуністичним ідеалам. Поєднувало ці науки й те, що соціальна педагогіка і педологія значну увагу приділяли проблемам важкого або дефективного дитинства.

Виконанням таких завдань займалися створені у Харкові, Києві, Одесі та Дніпропетровську досвідно-педологічні станції, до складу яких входили кабінети соціальної педагогіки та лікарсько-педагогічні кабінети. Метою їх діяльності стало дослідження питань теорії та практики педології і соціальної педагогіки.

Авторка охарактеризувала основні ідеї, що поєднували соціальну педагогіку і педологію – цілісне сприймання особистості дитини, увага до її потреб і запитів, ретельне вивчення соціального середовища й умов життя індивіда й отримали практичне втілення у діяльності кабінетів соціальної педагогіки та лікарсько-педагогічних кабінетів, які функціонували у складі досвідно-педологічних станцій у 20-ті – першій половині 30-х років ХХ ст.