СЕКЦІЯ 5          "СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ ОСОБИСТОСТІ"

Голова Н.І.

 Професійна компетентність працівників соціальної сфери до виконання соціальних ролей в практичній діяльності

У статті проаналізовано поняття «соціальні ролі» у структурно-функціональній теоретичній орієнтації, проаналізувавши досвід вітчизняних та зарубіжних науковців, та його значення в системі професійної компетентності соціального працівника. Охарактеризовано діяльність працівника соціальної сфери у різних соціальних ролях: посередник, захисник інтересів, духовний наставник, учасник спільної діяльності, соціальний терапевт, експерт. З’ясовано психологічні критерії професійної придатності до їх виконання. Обґрунтовано структуровану ієрархію, що допомагає у визначені соціальних ролей. Визначені особистісні якості соціального працівника, що являють собою характеристику професійності фахівця. Зокрема  його професійна компетентність розглядається з позиції педагогічних вмінь: комунікативні, організаторські, аналітичні, педагогічні, вміння до саморегуляції. Визначаються професійні знання соціального працівника, як структурована ієрархія, що допомагає у визначені соціальних ролей. Досліджуються різноманітні підходи до вивчення професійної діяльності, соціального працівника, а також рівні та критерії: теоретичні знання, практичні вміння та навички; вміння соціального працівника вибрати соціальну роль згідно з індивідуально-психологічними особливостями клієнта та його соціальними налаштуваннями; рольова варіативність; динаміка оволодіння соціальними ролями; гармонійність виконання соціальної ролі; вміння запобігати рольовим і міжрольовим конфліктам та вміння їх вирішувати, якщо вони виникли; глибина виконання ролі, рівень її інтерналізації; рольова гнучкість; ступінь самореалізації особистості на основі виконання соціальної ролі.

Грабчак О.В.

Соціальна реклама та її роль у процесах саморегуляції суспільства

Соціальна реклама представляє суспільні та державні інтереси та спрямована на досягнення благодійних цілей.

Соціальна реклама трактується як особливий вид некомерційної інформації, спрямованої на досягнення державою або органами місцевого самоврядування певної мети.

Основним джерелом виникнення соціальної реклами є сучасне громадське життя, яке сповнене безліччю конфліктних ситуацій, протистоянням на рівні соціальних груп і тому гостро потребує творчих стимулів та процесів.

Ігнорування соціальної реклами як одного із засобів роботи з громадською думкою, її виховної та адаптивної функцій, впливає на ефективність роботи соціальних служб.

Соціальну рекламу слід розглядати як один з методів роботи та впливу соціальних служб і громадських організацій на соціум.

Метою соціальної реклами є протистояння негативним впливам, позитивно впливати на людську свідомість, особливо на формування певного стилю, способу життя молодого покоління.

У статті 1 Закону України „Про рекламу“ соціальна реклама визначається як „інформація будь-якого виду, розповсюджена в будь-якій формі, яка спрямована на досягнення суспільно корисних цілей, популяризацію загальнолюдських цінностей і розповсюдження якої не має на меті отримання прибутку”.

Дідик О.М.

ДІАГНОСТИКА СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ АДАПТАЦІЇ ПІДЛІТКІВ

У статті розглянуто особливості соціально-психологічної адаптації учнів підліткового віку. Соціальна адаптація – це активне пристосування людини до місцевих умов соціального середовища шляхом засвоєння норм, цінностей, стилів поведінки, які є у суспільстві. Вона передбачає інтеграцію людини в суспільство, у процесі якої відбувається формування самосвідомості й рольової поведінки, здатності до самоконтролю й адекватних зв'язків та стосунків. Психічна адаптація – це процес взаємодії особистості із середовищем, при якому особистість повинна враховувати особливості середовища, й активно впливати на нього, щоб забезпечити задоволення своїх основних потреб і реалізацію значимих ланцюгів. Проаналізовано результати діагностичного дослідження учнів підліткового віку щодо рівня вираженості у них соціально-психологічної адаптації. Серед респондентів переважає середній рівень адаптованості. Але значна частка підлітків має низький рівень адаптації, також є підлітки з дуже низьким рівнем соціальної адаптованості. Низький рівень адаптованості може збільшувати ризик дезадаптації, коли внутрішні психологічні проблеми ускладнюють процес соціалізації. Здебільшого явище дезадаптації зумовлене негативним соціальним статусом підлітка у групі однолітків, низькою самооцінкою та зміною вимог до особистості підлітка, як навчальних, так і соціальних. Дезадаптованість значною мірою пов’язана з психологічними особливостями підліткового віку, з переходом до підліткової кризи, зміною соціального статусу від дитячого до статусу дорослого. Найбільші труднощі в соціальній адаптації підлітків пов’язані з невмінням розв’язувати особисті протиріччя, які виникають внаслідок підліткової кризи; з проблемою у стосунках з однокласниками, вчителями; з несприйманням себе частиною групи; низькою самооцінкою; труднощами у спілкуванні з однолітками.

Куриця Д.І

Соціально-психологічні акценти у виховному процесі дітей, позбавлених  батьківського піклування

Опалюк Т.Л.

Соціально-психологічні аспекти адаптації студентів до навчання у вищому педагогічному закладі

У даній статті розкрито соціальні та психологічні аспекти адаптації студентів майбутніх вчителів до навчання професії в умовах вищого навчального закладу. В основі проблеми забезпечення безконфліктності адаптивного періоду навчання студентів лежить суперечність між системою загальноосвітньої підготовки школяра та системою професійного становлення майбутнього вчителя в умовах університетської освіти. Ідеться про комплекс змін, які визначають особливості освітніх систем (а відповідно й освітніх просторів) різних рівнів. Тому правомірно, що адаптаційні процеси розглядаються у поєднанні різних аспектів: психологічного, соціального, професійно-педагогічного.

Майбутній учитель у процесі професійного становлення має навчитися швидко адаптуватися до потенційно можливих навчальних і професійно-педагогічних ситуацій. Проблема реалізації адаптивної функції навчання набуває особливої актуальності на етапі кардинальних змін у системі вищої педагогічної освіти та потребує адекватної інтерпретації в контексті створення ефективних умов їх практичної реалізації. Питання розвитку адаптивних можливостей студентів, що забезпечують їх здатність до професійного самотворення, оперативного реагування на зміни у професійній діяльності, потребує оновленого свідомого осмислення. Концепція та технології навчання мають бути адекватними завданням зовсім іншого рівня складності та значущості, тобто такими, що в оптимальному режимі могли б забезпечити оптимізацію адаптивної функції навчання у процесі професійної підготовки студентів. Фактично йдеться про адаптацію студента до нової соціальної ролі, освітнього середовища з якісно новими характеристиками.

Парфенюк В.О.

Мотиваційний компонент професійного самовдосконалення майбутніх соціальних педагогів в процесі фахової підготовки

          Особливе значення для особистісного та професійного розвитку майбутніх соціальних педагогів набуває рівень розвитку їх мотивації професійного самовдосконалення в процесі фахової підготовки. Оскільки саме прагнення до постійного самопізнання, саморозвитку, самоактуалізації в умовах внутрішньо особистісної та зовнішньої, соціально-професійної нестабільності забезпечує, з одного боку, їх професійну стійкість, усталеність, відповідний рівень професійної компетентності, з іншого, – постійний професійний розвиток. Відтак, готовність майбутніх фахівців до їхньої професійної діяльності як мета та результат їх професійно-педагогічної підготовки має включати як інтегрувальний компонент мотивацію професійного самовдосконалення. Так, ми прийшли до думки про мотиваційний компонент. У статті ми розглянемо основні його показники. Повернемось до мотивації професійного самовдосконалення, за результатами досліджень вітчизняних та зарубіжних вчених (А.О. Деркач, І.Ф. Ісаєв, Н.В. Кузьміна, В.О. Сластьонін та ін.) не тільки детермінує зниження базових показників професійного розвитку фахівців, особливо педагогічної сфери (зниження рівнів актуалізації професійних якостей, старіння професійних знань, розпад професійних умінь та навичок), але й негативно впливають на ефективність професійної діяльності фахівців, сприяють виникненню професійних деформацій та деструкцій (розпад професійного Я, професійної ідентифікації). Отже, важливою складовою професійної підготовки майбутніх соціальних педагогів є створення умов для розвитку їх мотивації професійного самовдосконалення, що передбачає перехід від однорівневої системи прагнень до складної, ієрархічно побудованої, від вузької тимчасової сфери дії спонукань до стійкого автономного мотиву самовдосконалення, перетворення окремих спроб роботи над собою до постійно тривалого процесу, образу мислення фахівця.  Отже, розвиток мотивації професійного самовдосконалення майбутніх соціальних педагогів в процесі фахової підготовки є необхідною умовою формування його професійної компетентності, а сама позитивна мотивація професійного самовдосконалення є системоутворювальною складовою їх готовності до викладацької діяльності.

Рабійчук С.О.

Посилення особистісних здібностей (потенціалу) учнівської молоді як умова їх соціалізації

У статті акцентовано на умовах посилення (активізації) особистісних здібностей, зокрема внутрішніх резервів самоконструювання суб`єктом власного “Я”, пріоритетному напрямі у розробленні сучасних технологій соціально-педагогічної роботи з учнівською молоддю, що сприяє їх ефективній соціалізації.

Аргументовано чинники саморозвитку особистості, які є логічною основою при розробці моделі роботи соціального педагога з даною категорією молоді – самоактуалізація, самореалізація, самотворення, самовизначення, самовдосконалення особистості.

Апробовано соціальну активність учнівської молоді, зокрема у дозвіллєвій діяльності встановлено, що її цілком можна розглядати як одну із базових інтегративних основ у системі соціалізації підростаючого покоління, яка дає змогу своєчасно діагностувати, виявляти і педагогічно доцільно впливати на стосунки в молодіжному мікросоціумі.

Виявлено важливу роль в організації дозвіллєвої діяльності учнівської молоді саме позанавчального молодіжного соціуму.

Встановлено суть проблеми, що дозволило проаналізувати на прикладі дозвіллєвої діяльності, зазначені структури у контексті виявлення механізмів соціалізації. Відмічено, що смисл діяльності створює умови для виходу учнівської молоді на вищий рівень усвідомлення особистісної потреби у перебуванні в колективі та участі у його діяльності.

Аргументовано, що шлях саморозвитку і самовизначення є, таким чином, шляхом формування соціальної активності, а в більш широкому розумінні процесом соціалізації учнівської молоді.

Визначено, простір, поле дозвіллєвої діяльності учнівської молоді, яке стає місцем, де умови розвитку особистості уже не затиснуті і не зафіксовані рамками стандартних вимог до поведінки, а безперервно змінюються, відповідаючи на ситуацію “тут і тепер”. Таким чином, в ході спільної дозвіллєвої діяльності молодь відкриває в собі і для себе невідомі їм раніше сторони і якості власного “Я”.

Виділено важливу умову посилення особистісного потенціалу учнівської молоді – утворення, зміна або активація відповідних установок. Під впливом громадської думки відбувається формування, становлення і розвиток смислової, цільової і операційної соціально-педагогічних установок молоді, виникає певне ставлення до тих чи інших суспільних явищ.

Сєдєнкова Р.В.

Соціальна та професійна компетентність студентської молоді: властивості, компоненти, зв'язок

В статті розглядається проблема розвитку соціальної компетентності та професійної компетентності у майбутніх фахівців, що забезпечать у подальшому успішне самоствердження та успішну соціалізацію молоді в суспільстві.

Акцентується увага на системі вищої професійної освіти, котра  має забезпечити студентів вмінням швидко адаптуватись до складних життєвих умов, ефективно взаємодіяти з соціальним середовищем, постійно самовдосконалюватись та працювати в команді.

Здійснюється аналіз міжнародної та вітчизняної нормативної бази, а також наукових праць зарубіжних і вітчизняних вчених, які займались вивченням аспектів розвитку соціальної компетентності у студентів, що навчаються у закладах вищої освіти.  Зроблено акцент на сутності, змістовності та структурних характеристиках соціальної компетентності.

Розглядаються різні підходи до визначення термінів «компетентність», «соціальна компетентність», «професійна компетентність». Особлива увага приділяється взаємозв’язку між соціальною компетентністю та професійною компетентністю. Визначаються компоненти та властивості соціальної та професійної компетентностей.

Провідною є ідея розвитку соціальної компетентності студентів, яка залежить від організації навчальної та виховної робити у закладах вищої освіти. Визначається головна задача освітніх закладів ― створення оптимальних психолого-педагогічних, дидактичних та організаційно-методичних умов для соціально-професійного розвитку студентів, що буде сприяти розвиткові цілісної особистості фахівця та його особистісних якостей, що певною мірою формуються в процесі постійної роботи над собою.

Обґрунтовується єдність процесів розвитку соціальної компетентності з процесами самоосвіти та самовиховання студентської молоді, які сприяють: самовдосконаленню, саморозвитку, активності студентів самостійно отримувати та поповнювати знання, бажанню безперервно здобувати освіту.

Наводяться форми та методи роботи зі студентською молоддю, які необхідно включити в навчально-виховний процес вищого навчального закладу з метою покращення розвитку соціальної та професійної компетентності студентів.

Сидорчук М.С.

Теоретичні основи дослідження проблеми самоактуалізації особистості

У статті проаналізовано основні підходи до проблеми самоактуалізації особистості. Здійснено спробу провести огляд уявлень про даний феномен зарубіжних і вітчизняних вчених. Зокрема, наведено погляди таких вчених, як К. Гольдштейна, К. Роджерса, К.-Г. Юнга А. Адлера та ін. Окрім цього, слід наголосити на тому, що вчені-гуманісти (Г. Балл, С. Максименко) висвітлюють виняткову роль процесу самоактуалізації у житті людини переважно у загально-психологічному плані. У вітчизняній психології самоактуалізація розглядається як проблема становлення особистості. У статті зазначено, що основними у вивченні процесу розвитку та формування особистості визначають принципи єдності свідомості і діяльності, розвитку свідомості й особистості у діяльності, детермінізму, які переконливо розкриті у працях Б. Ананьєва, Л. Виготського, Г. Костюка, О. Леонтьєва, С. Максименка, В. Мясищева, С. Рубінштейна. Здійснено порівняння понять самоактуалізації та самореалізації. Наведено етимологічне визначення терміна «самоактуалізація» (the self-actualization) – термін, похідний від першого кореня «self» і другого кореня «act». У статті зазначено, що особливості процесу самоактуалізації полягають у тому, що кожна дія повинна завершуватися конкретним результатом; об’єкт, на який спрямована ця діяльність, і суб’єкт цієї діяльності співпадають; суб’єкт як джерело активності, може реалізувати її самостійно, без допомоги інших людей. Окрім цього наведено визначені А. Маслоу психологічні характеристики особистості, яка самоактуалізується. У статті узагальнено, що самоактуалізація особистості може включати такі сфери як: соціальні характеристики (взаємодія зі соціумом); психологічні якості (безпосередність, демократичний характер); лідерські характеристики (прагнення до влади); прагнення до творчості (креативність); інтелектуальна сфера; самосприйняття тощо. Узагальнюючи погляди науковців щодо вивчення поняття самоактуалізації особистості, самоактуалізацію розглядається як цілісний безперервний процес актуалізації особистістю власного потенціалу, внутрішніх ресурсів та використання їх як засобів та способів реалізації суті життєдіяльності.

Співак В.І.

Онуфрієва Л.А.

Теоретико-методологічні аспекти дослідження конфлікту та конфліктності особистості

 Авторами здійснено огляд теоретико-методологічних аспектів дослідження конфлікту та конфліктності особистості. Констатовано, що міжособи­стісний конфлікт визначається як ситуація, де діючі особи або переслідують несумісні цілі і реалізують суперечливі цінності, або одночасно у конкурентній боротьбі прагнуть до досягнення однієї й тієї ж мети, яка може бути досягнута лише однією стороною. Зазначено, що більшість дослідників вважають, що конфлікти не тільки бажаним, але й необхідним явищем у житті групи та є дійовим засобом впливу альтернативних точок зору, позиції сторін, додаткової інформації, що уможливлює класифікувати конфлікти залежно від їх впливу на розвиток групи і виокремити різні типи конфліктів: конструктивні, стабілізуючі, деструктивні. Показано, що конфлікт може здійснювати різний вплив на основних його учасників. Підтверджено, що крім конструктивних функцій конфлікт має і деструктивні наслідки, оскільки більшість конфліктів мають виражений негативний вплив на психічний стан його учасників; можуть супро­воджуватись психічним та фізичним насильством, а, отже, травму­ванням опонентів. Зазначено, що конфлікт завжди супроводжується стресом, тому різко зростає ймовірність серцево-судинних захворювань, а також хронічних порушень функціонування шлунково-кишкового тракту. Узагальнено, що конфлікт формує негативний образ іншого - образ "ворога", який сприяє формуванню негативної установки по відношенню до опонента, що виражається у негативному ставленні до нього та готовності діяти не па його користь. Встановлено, що конфлікти можуть негативно відображатися на ефективності індивідуальної діяльності опонентів. Показано, що конфлікт закріплюється в соціальному досвіді особистості та групи як насильницький спосіб вирішення проблеми. Зроблено висновок, що конфлікт та конфліктні ситуації негативно впливають на розвиток особистості та можуть сприяти формуванню у людини зневіри у можливість перемоги справедливості та водночас конфлікт є джерелом розвитку особистості, міжособистісних відносин.

Стрельбицька С.М.                

Формування професійно важливих якостей особистості майбутнього фахівця соціального працівника у ВНЗ

Істотним фактором підготовки майбутніх фахівців соціальної роботи у ВНЗ виступає формування професійно важливих якостей особистості як складових  базових компетентностей. Стаття присвячена теоретичному осмисленню та аналізу тенденцій щодо різностороннього висвітлення проблеми визначення сутності професійно важливих якостей особистості та виділенню їх складу й структури. Розглядаються теоретичні та практичні аспекти професійно важливих якостей особистості як невід'ємних складових базових компетентностей майбутнього фахівця соціального працівника у ВНЗ. Розкрито основні професійно-важливі особистісні якості майбутнього фахівця - психофізичні і психоаналітичні характеристики. Визначено складові професійно важливих якостей особистості майбутнього фахівця соціального працівника.

Психолого-педагогічні дослідження вітчизняних і зарубіжних вчених дозволили виділити кілька груп умінь майбутнього фахівця соціальної роботи. Виділено три блоки професійно важливих особистісних якостей майбутнього фахівця соціального працівника - індивідуально-типологічні особливості особистості, важливі  особистісні  якості фахівця з соціальної роботи, когнітивні, комунікативні, конструктивні організаторські вміння. Враховуючи визначені професійно важливі якості особистості соціального працівника випливають і  функції його майбутньої професійної діяльності: організаційно-комунікативна; діагностична; організаційна; прогностична; профілактична, соціально-терапевтична; охоронно-захисна; медіативна; соціально-педагогічна; соціально-медична.

Крім того, приділяється увага психологічним "протипоказанням" майбутніх фахівців до заняття соціальною роботою - егоїзм, запальність, різкість суджень, категоричність, незібраність, невміння вести діалог з опонентом, конфліктність, агресивність, невміння сприймати чужу точку зору на проблемну ситуацію та її вирішення.

Зроблено висновок, що майбутній фахівець соціальний працівник повинен володіти чималим арсеналом професійних умінь, навичок, володіти глибокими знаннями в галузі наук про людину: психології, акмеології, соціології, педагогіки, права, щоб виступати гідним реалізатором цілей соціальної роботи. Знання та вміння майбутнього соціального працівника  які формуються у ВНЗ в поєднанні з відповідними особистісними якостями, підлягають оцінюванню за допомогою спеціальних  методів, що сприяє більш ефективному виконанню професійної діяльності.