СЕКЦІЯ 3          "АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ДОПОМОГИ"

Бриндіков Ю.Л.   

СОЦІАЛЬНО–ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА З МОЛОДДЮ ТА НЕПОВНОЛІТНІМИ ПРАВОПОРУШНИКАМИ У ПЕНІТЕНЦІАРНИЙ ТА ПОСТПЕНІТЕНЦІАРНИЙ ПЕРІОД

Дослідження соціально-педагогічної роботи з молодими та неповнолітніми правопорушниками мало на меті висвітлення новітніх принципів та векторів роботи щодо попередження та профілактики злочинів, застосування якісно нових форм та методів у роботі з молоддю та неповнолітніми злочинцями. Зроблено акцент на впровадженні гнучкої системи покарань, плідній співпраці органів державної влади, громадських організацій та суспільства у вирішенні питання адаптації та ресоціалізації молоді та неповнолітніх осіб, які відбували покарання за скоєння злочинів у місцях позбавлення волі. Висвітлено форми роботи соціального педагога щодо адаптації злочинців до умов колонії, а також робота зі спецконтингентом після звільнення з місць позбавлення волі. Запропоновано альтернативу виховної роботи у вигляді виховних центрів. Зроблено наголос на роботі соціальних педагогів-професіоналів для ефективної роботи з молодими та неповнолітніми злочинцями у пенітенціарний та постпенітенціарний період.

Годлевська А.І.

Шпалерчук Н.В.

Проблеми багатодітних сімей в Україні, окремі аспекти соціально-педагогічної роботи з ними

Стаття розкриває: проблеми сучасних сімей в Україні; роль багатодітної сім’ї як пріоритетного зразка для створення сім’ї, складної системи координації виховних зусиль, соціалізації всіх членів сім’ї як повноцінних членів суспільства; цінність сім’ї у житті людини, в українському суспільстві і рівень довіри до неї; важливість сім’ї як соціального інституту у соціальній структурі суспільства, як соціально-демографічної «бази» його відтворення і людського розвитку; бази підготовки молоді до створення власної сім’ї та відповідальної ролі майбутнього батьківства. Розглядаються окремі аспекти соціально-педагогічної роботи з багатодітними сім’ями: аналіз функцій сім’ї для визначення оцінки багатодітної сім’ї як сім’ї групи ризику або проблемної і створення плану сумісних дій для вирішення конкретних проблем; визначення принципів підходу до сім’ї в залежності від її статусу; виявлення ключової проблеми багатодітної сім’ї, внутрішніх умов для роботи з багатодітною сім’єю: наявність практичних умінь налагодження контакту з сім’єю; уміння творчого підходу до рішення проблем; уміння переконувати і впливати; позитивні переконання по відношенню до сім’ї; наявність ресурсів; психічна стійкість і стабільність в особистому житті; зовнішні умови для ефективної роботи з сім’єю: призначення і переконання служби; культура організації; наявність професійного потенціалу служби; команди однодумців; наявність законодавчих актів та документів тощо. Акцентується увага на визначальній ролі діяльності соціального працівника у роботі з багатодітною сім’єю наряду з вчителями, соціальним педагогом, психологом, іншими фахівцями; на залежності успішної і ефективної роботи від рівня професійної підготовки, кваліфікації, неупередженого ставлення до сім’ї фахівців, рівня служби, яку вони  представляють.

Горянін I.I.

Соціально-педагогічні особливості та класифікація сімей, дискордантних щодо віл-інфекції

В статті доведено актуальність проблеми класифікації дискордантних, щодо ВІЛ, сімей. Здійснено аналіз підходів до класифікації сімей, яких не стосується ВІЛ-інфекція та наведено критерії класифікації дискордантних, щодо ВІЛ, сімей: за статтю ВІЛ-інфікованого партнера; за ознакою батьківства; за ознакою розкриття статусу партнеру. Відповідно до наведених критеріїв та особливостей ВІЛ-інфекції визначено основні типи дискордантних сімей, а саме: сім’ї, в яких інфікований чоловік та сім’ї, в яких інфікована жінка;  дискордантні сім’ї з дітьми та без дітей; дискордантні сім’ї в яких ВІЛ-позитивний статус відомий партнеру та сім’ї, в яких ВІЛ-позитивний статус залишається в таємниці. Проаналізовано та розкрито особливості кожного із типів дискордантних пар.

В статті проаналізовано проблемні аспекти життєдіяльності дискордантних, щодо ВІЛ, сімей. Багато проблем, з якими стикаються звичайні сім’ї, різко загострюються у дискордантних парах. Одною із таких проблем є ризик інфікування ВІЛ-негативного партнера, при чому ризики інфікування для чоловіка і жінки є різними. Також існує проблема розкриття ВІЛ-позитивного статусу партнеру. Більшості людей з ВІЛ складно відкритися партнерові про «позитивні новини», оскільки це може стати головною перешкодою для сексуального життя ВІЛ-позитивного.  Не менш важливою є проблема зачаття здорової дитини. Проблеми з зачаттям у дискордантній парі пов'язані з тим, що для нього потрібний незахищений секс, а це означає ризик для ВІЛ-негативного партнера. Якщо ж вірус передасться ВІЛ-негативній жінці, то також з'являється ризик передачі ВІЛ дитині.

Велику увагу в статті приділено нормативно-правовому регулюванню життєдіяльності дискордантних сімей. В Кримінальному кодексі України описується відповідальність людини за свідоме зараження ВІЛ-інфекцією іншої людини. В законі України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ» наведено права та обов’язки ВІЛ-інфікованих в дискордантних сім’ях. 

 Коновалова М.В.

Інноваційно-управлінські підстави надання соціальних послуг в сервісній державі

В статті проаналізований процес запровадження інновацій в сферу надання соціальних послуг. Таке запровадження розглядається як запорука розбудови «сервісної держави». Робиться висновок, що сьогодні для більш ефективного вирішення таких питань, як надання якісних соціальних послуг та конкурентоздатне функціонування державної служби в соціальній сфері важливим є розвиток та впровадження управлінських інновацій.

Для створення «сервісної держави» як постачальника соціальних послуг необхідною умовою є розробка і втілення інновацій в системі державного управління соціальною сферою. Це не просте використання нових продуктів, це новий тип мислення, новий тип поведінки як окремого державного службовця так і організації в цілому.

Реальні перешкоди на шляху впровадження нововведень викликані несприятливим інноваційним середовищем в межах державної служби, існуванням багаторічної усталеної бюрократичної традиції управління та ієрархічної структури, а також браком людських, інформаційних та фінансових ресурсів. Як приклад розвитку інновацій з метою вдосконалення надання державних соціальних послуг, розглядається досвід Грузії.

Успішний досвід проведення реформ в даній сфері Україна могла б запозичити в Грузії. В даний час в цій країні усунені всі бюрократичні бар'єри, що перешкоджають швидкій і ефективній реалізації надання соціальних послуг. Впроваджений і широко реалізується принцип «єдиного вікна» за рахунок створення Будинків юстиції. Для впровадження цієї інновації було використано весь спектр заходів із підтримки інновацій: політичний імпульс, розвинена комунікація, професійний розвиток державних службовців, партнерство із приватним сектором.

Отже, впровадження інновацій стає необхідною умовою функціонування ефективної сервісної держави та відповідності державних соціальних послуг запитам суспільства. Тому дослідження умов, методів та форм впровадження інновацій в державне управління соціальною сферою є перспективними та вимагають подальших наукових розвідок.

Куриця А.І. 

Специфіка соціально-педагогічної підтримки дітей групи ризику

Куриця С.В,

РОБОТА СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА З СІМЯМИ ВИМУШЕНИХ ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ

У статті констатовано, що згідно останніх даних Дитячого Фонду ООН понад двох сотень тисяч людей стали вимушеними внутрішніми переселенцями у зв’язку з вкрай складною соціально-політичною ситуацією у державі. Зазначається, що багато з цих переселенців відносяться до сімей в складі яких є поранені, дехто з них втратив житло та своїх близьких. Зроблено висновок, що особливо стресовими і травматичними події стали саме для дітей, які змушені були змінити місце проживання і отримати статус «дітей-переселенців», оскільки діти є більш вразливими та чутливими до впливу несприятливих чинників оточуючого середовища у порівнянні з дорослими. Здійснено акцент на тому, що такі травмуючі обставини залишають дитину без стабільного, безпечного та підтримуючого оточення, яке є необхідним для її нормального розвитку; батьки, самі переживаючи тяжкий стрес та кризу ідентичності, не завжди здатні виконувати звичні сімейні ролі тим самим не маючи змоги допомогти своїм дітям. Звертається увага на диференційований підхід у наданні психологічної допомоги вимушеним переселенцям залежно від розподілу на категорії постраждалих за визначенням сутності перенесених ними втрат та рівня їхньої психічної травматизації. Здійснено перелік основних проблем, які можуть спостерігатися у дітей-переселенців, це, зокрема, погіршення пам’яті, концентрації уваги, страх, стресове виснаження, психосоматичні розлади, підвищена плаксивість та реакції протесту, часті зміни настрою, високий рівень недовіри або агресії та ін. Констатовано, що існує необхідність обов’язкового врахування соціальними педагогам всіх психотравматичних  процесів які відбулися з дитиною-переселенцем, особливо, коли мова йде про здійснення діагностичної, профілактичної та соціально-перетворювальної роботи.

Лук'янова К.А.

ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ РОБОТИ З ПЕРЕСЕЛЕНЦЯМИ В УКРАЇНІ: РЕАЛІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

Стаття присвячена аналізу проблеми переселенців зі сходу України та особливостям соціально-педагогічної роботи з ними. Автор продемонстрував переконливе розуміння того факту, що проведення Антитерористичної операції на сході української держави призвело до надзвичайно складної політичної та соціально-економічної ситуації в нашій країні. Це викликало занепокоєння соціально-психологічним станом тієї частини населення, яка була вимушена мігрувати до безпечних регіонів країни. У зв’язку з цим проблема теоретичного обґрунтування та практичної реалізації комплексу соціально-педагогічної допомоги, надання соціальний послуг переселенцям та їх сім’ям, на думку автора, посідає провідне місце у сучасному українському суспільстві. Автор розглядає причини різнопланового характеру, які послугували поштовхом до вимушеної міграції жителів Луганської та Донецької областей. Зазначено основні проблеми, які порушують нормальну життєдіяльність людей, а також можливі наслідки негативних впливів на особистість. Різноманіття поглядів щодо особливостей допомоги та функцій соціального працівника з категорією переселенців дало змогу зазначити провідні напрямки допомоги, інтеграція та взаємозв’язок яких сприятиме ефективній організації та реалізації соціально-педагогічної роботи. Особливої уваги потребують вразливі верстви населення (діти, інваліди, люди похилого віку тощо), яким вкрай необхідна професійна, якісно організована та ефективна соціально-педагогічна допомога висококваліфікованих спеціалістів. Автором представлені характерні особливості надання допомоги переселенцям на державному рівні, в окремих регіонах країни, а також міжнародними та волонтерськими організаціями. Зазначено статистичні дані, які відображають стан проблеми як в Україні загалом, так і в окремих її регіонах.  У статті наведено й недоліки організації  соціально-педагогічної допомоги, недосконалість її надання переселенцям та їх сім’ям. Автором зазначено пропозиції щодо особливостей впровадження системи підтримки даної категорії населення, вдосконалення комплексу соціальних послуг, залучення до цієї діяльності досвідчених соціальних працівників та соціальних педагогів, які сприятимуть подоланню проблем соціально-психологічного характеру та активізації внутрішнього потенціалу особистості.

Мельник Ж.В.

Профорієнтаційна робота з учнями старшої школи як один із напрямів діяльності соціальних педагогів загальноосвітніх навчальних закладів

У  даній  статті  висвітлено  особливості  діяльності  соціального  педагога  щодо профорієнтаційної роботи з учнями старшої школи. Розкрито форми, методи та напрями профорієнтаційної  роботи  соціального  педагога  в  умовах  навчально-виховного процесу загальноосвітньої школи. Звертається увага на компоненти профорієнтаційної роботи з учнями загальноосвітніх навчальних закладів. Обґрунтовується на основі тенденцій фундаменталізації освіти та неперервності в професійному становленні особистості сутність особистісно-діяльнісного підходу, який задає напрями структурування змісту професійної орієнтації, відбір адекватних форм і методів його реалізації в умовах стрімких соціально-економічних змін. Наголошується, що в умовах ринку праці головний акцент у системі професійної орієнтації зміщується на активність особистості, свободу вибору нею напряму професійного зростання, суворе дотримання правових та моральних правил ділової активності, та, одночасно, повну відповідальність за результати та наслідки своєї напруженої праці й творчої професійної самодіяльності. Доводиться, що забезпечити ці професійні потреби сучасної людини в змозі особистісно-діяльнісна система професійної орієнтації, яка, завдяки формуванню активно-позитивного ставлення особистості до професії, забезпечує розвиток в неї практичних вмінь і необхідних в майбутньому професійно важливих якостей. Висвітлюється актуальність для сучасного суспільства проблеми формування спрямованості учнівської молоді на високу успішність у майбутній професійній діяльності. Визначено, що спрямованість на досягнення професійного успіху є пріоритетним напрямом професійного самовизначення особистості у старшому шкільному віці. Це не одноразовий акт, а тривалий процес її розвитку, який передбачає внутрішню активність у формуванні перспективи особистісного та професійного становлення, проектуванні стратегії руху до професії. Розкривається також зміст профорієнтаційних функцій, які пов’язані з вибудовуванням разом з учнем його індивідуальної освітньої та професійної траєкторії.

Міхеєва О.Ю.

ФОРМИ ТА МЕТОДИ СОЦІАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ СІМЕЙ

Підтримка інституту сім’ї є завданням реалізації державної сімейної політики. Державна сімейна політика, як складова частина соціальної політики України, являє собою цілісну систему принципів, оцінок і заходів організаційного, економічного, правового, наукового, інформаційного, пропагандистського і кадрового характеру, спрямованих на поліпшення умов і підвищення якості життя родини. Основною метою державної сімейної політики є забезпечення державою необхідних умов для реалізації сім’єю її функцій і підвищенні якості життя родини.

Підтримка інституту сім’ї є завданням реалізації державної сімейної політики. Державна сімейна політика, як складова частина соціальної політики України, являє собою цілісну систему принципів, оцінок і заходів організаційного, економічного, правового, наукового, інформаційного, пропагандистського і кадрового характеру, спрямованих на поліпшення умов і підвищення якості життя родини. Основною метою державної сімейної політики є забезпечення державою необхідних умов для реалізації сім’єю її функцій і підвищенні якості життя родини.

Серед найбільш поширених видів соціальної підтримки визначається матеріальна, психологічна, педагогічна, правова підтримка.

Одним із напрямів підтримки сімей є їх соціальне забезпечення.

Одним із видів забезпечення державної підтримки сім’ї є організація системної соціальної допомоги сім’ям, які за певних життєвих обставин потребують соціальної підтримки.

Соціальна підтримка сім’ї здійснюється спеціалістами центрів соціальних служб у формі різнопланових соціальних послуг.

Поляновська О.Р.

Соціально-педагогічні умови роботи соціального педагога з дітьми-сиротами в загальноосвітніх навчальних закладах

Раєвська Я.М.

Феномен соціального сирітства як наукова проблема

Стаття присвячена висвітленню проблеми феномену соціального сирітства. Сирітство як соціальне явище існує в будь-якому суспільстві: завжди були, є і будуть діти, які з різних причин залишаються без батьків, а їхній розвиток відбувається або в іншій сім’ї, або в спеціально створених для цього установах. Здійснено аналіз поглядів науковців щодо поняття “соціальне сирітство”, що дозволило виокремити декілька наукових підходів у сучасних наукових дослідженнях, які визначають сутність соціального сирітства та подано авторське визначення термінів “соціальне сирітство” та “соціальні сироти. Наведено класифікацію «соціальних сиріт» в умовах сьогодення.

Виділено умови виховання, які зобов’язана дотримуватись кожна сім’я для запобігання появі соціальних сиріт та забезпечення психічного здоров’я дитини. Проаналізовано зовнішні чинники появи феномену соціального сирітства в Україні, що закладаються в державі і обумовлені соціально-економічними умовами та внутрішні, які утворюються безпосередньо в середовищі сім’ї.

У статті окреслено основні причини, які безпосередньо впливають на українську сім’ю, і, як наслідок, спричиняють значну кількість негативних явищ, із яких найшвидше поширюється явище біологічного і соціального сирітства. Причини, через які діти залишаються без батьківського піклування та виховання, різні, але наслідок один – дитина позбувається конституційного права на сімейне виховання, тому багато в чому подальша доля дітей-сиріт залежить від ставлення до цієї проблеми як суспільства, так і держави.

Для запобігання появи соціальних сиріт та забезпечення психічного здоров’я дитини запропоновано змінити політику в області підготовки молоді до батьківства, навчання батьків виконувати свої функції в питаннях виховання дітей та турботи про них, роз’яснення відповідальності батьків за виховання законослухняних громадян нашої держави.

Рень Л.В.

Соціалізація молоді у діяльності громадських об'єднань

У статті автор характеризує молодь як особливу соціально-демографічну групу, окреслює вікові завдання молодості, від реалізації яких залежить ефективність соціалізації, та визначає роль і можливості громадських об’єднань у соціалізації даної вікової групи.

Молоддю прийнято вважати соціально-демографічну групу, яка знаходиться на етапі становлення соціальної зрілості. Вікові межі молодості залежать від конкретних історичних умов і можуть коливатися від 16 до 30 років. На міжнародному рівні визнання молоді як окремої вікової спільноти стосується молодих людей 15-24 років (Генеральна Асамблея ООН), а також осіб 10-24 років (Всесвітня організація охорони здоров’я). У вітчизняних нормативно-правових актах віковий діапазон молодості становить 14-35 років. Межі молодіжного віку залежать від соціально-економічного розвитку суспільства, рівня добробуту й культури, умов життя людей. Соціально-проблемне «молодіжне поле» зумовлене негативними чинниками: погіршення життєвого рівня через падіння престижу освіти, складне матеріальне становище не дає можливості здобувати вищу освіту, установка молоді на можливість матеріального благополуччя без участі у продуктивній трудовій сфері, зниження інтелектуального й загального культурного рівня молодих людей, пошук джерел існування злочинним шляхом.

Успішність соціалізації особистості залежить від виконання на кожному віковому етапі природно-культурних, соціально-культурних та соціально-психологічних завдань. Включення молоді у суспільне життя має двосторонній характер – соціалізація (як прийняття суспільних норм) та ювентизація (як вплив молоді на суспільство, його оновлення за рахунок цього). Варіативність соціалізації молоді у діяльності громадських об’єднань та її наповнення вбачаємо у таких позиціях молоді: молода людина як отримувач послуг; молода людина як учасник громадського об’єднання, волонтер; молода людина як засновник та керівник громадського об’єднання. Ступінь участі молоді у діяльності громадських об’єднань прямо пропорційний соціалізаційним впливам цих інституцій.

Сметанюк Т.І.

Волонтерська активність громади 

Соловйова Т.Г.

Cоціально-побутова адаптація молоді з розумовою відсталістю в умовах територіального центру соціального обслуговування

У статті висвітлено актуальність проблеми соціально-побутової адаптації молоді з розумовою відсталістю, яка полягає у тому, що в Україні, незважаючи на те, що намітилася певна позитивна динаміка щодо створення «безбар’єрного» середовища для людей з інвалідністю, права людей з розумовою відсталістю та іншими порушеннями інтелекту залишаються нереалізованими. Інтелектуальний адаптаційний мінімум для самостійного проживання останнім часом значно зріс і проблемою стала навіть адаптація осіб з субнормальним розумовим рівнем. Молодь з розумовою відсталістю, досягнувши 18-20 років, виключається з системи освіти та, разом з тим, втрачає необхідну допомогу та підтримку щодо адаптації.

Здійснено аналіз поняття соціально-побутова адаптація, під якою розуміємо процес пристосування індивіда до умов життя, побуту, що передбачає поліпшення його становища, психологічного самопочуття, узгодженість із намірами, інтересами, уподобаннями. Адаптація як результат передбачає формування готовності особистості до побутової, трудової діяльності та розвитку самостійності при орієнтації в часі і просторі. Соціально-побутова адаптація молоді з розумовою відсталістю забезпечується розвитком соціальних й побутових навичок та підготовленістю суспільства до взаємодії з такими людьми.

Висвітлено специфіку соціально-побутової адаптації молоді з розумовою відсталістю в умовах територіального центру соціального обслуговування. Серед напрямків діяльності провідне місце посідає соціально-педагогічний, а загальною метою роботи відділення є допомога клієнтам у соціалізації. Головним завданням на різних етапах роботи є не досягнення певного рівня соціалізованості, а досягнення максимально можливої реабілітації та адаптації до практичного життя в оточуючому середовищі. Розвиток необхідних вмінь та навичок забезпечується цілеспрямованою роботою спеціалістів відділень і складається з наступних блоків: щоденні спеціалізовані заняття, мета й зміст яких визначається потребами конкретних клієнтів; організація волонтерської роботи; розвиток трудових та творчих навичок; організація взаємодії молоді з розумовою відсталістю з людьми похилого віку; робота з родинним оточенням; робота з близьким соціальним оточенням відділень. Успішність соціально-побутової адаптації молоді з розумовою відсталістю забезпечується органічним поєднанням фахової та волонтерської роботи.

Соляник М.Г.

Форми та методи соціально-педагогічної підтримки сімей, які опинилися у складних життєвих обставинах

Метою статті є розгляд видів, форм та методів соціально педагогічної підтримки сімей, які опинилися у складних життєвих обставинах.

В статті розглянуто форми та методи соціально-педагогічної підтримки  сімей, які опинилися у складних життєвих. Розкрито види соціальної підтримки сімей, які опинилися у складних життєвих обставинах, такі як: матеріальна, психологічна, педагогічна, правова підтримка тощо. Розкрито форми надання різних видів соціально-педагогічної підтримки сім’ям, які опинилися у складних життєвих обставинах. Приділено увагу соціальній допомозі сім’ям, які опинилися у складних життєвих обставинах, як одного із напрямів соціальної підтримки сімей з дітьми.

Розглянуто одну із форм соціальної підтримки - соціальні послуги (психолого-педагогічні, розвиваючі, оздоровчі, соціально-медичні, інформаційно-довідкові, освітні, юридичні, профорієнтаційні послуги). Здійснено аналіз, систематизація, порівняння, узагальнення та зіставлення наукових поглядів на соціально-педагогічну підтримку та запропоновано термін «соціально-педагогічна підтримка сімей, які опинилися у складних життєвих обставинах». Також приділено увагу нормативно-правовій базі соціально-педагогічної підтримки сімей, які опинилися у складних життєвих обставинах, що дозволило визначити форми соціальної допомоги, які надаються сім’ям з дітьми. Крім цього проаналізовано соціальне обслуговування, як один із напрямів державної соціальної політики, що передбачає комплексне поєднання складових соціальної та матеріальної підтримки. Метою системи соціального обслуговування є організація різноманітних форм соціальної роботи з різними категоріями населення за територіальним принципом. Розкрито види соціального обслуговування: стаціонарне, нестаціонарне, напівстаціонарне, за місцем проживання, термінове.

Проведено аналіз практичної роботи спеціалістів соціальної сфери з сім’ями, які опинилися у складних життєвих обставинах, дозволив виокремити напрями соціально-педагогічної підтримки сімей, які опинилися у складних життєвих обставинах.

Чубук Р.В.

ПРОВІДНІ ОРІЄНТИРИ СОЦІАЛЬНО-ПРЕВЕНТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У МОЛОДІЖНОМУ СЕРЕДОВИЩІ

Мета статті полягає у визначенні провідних орієнтирів для здійснення соціально-превентивної діяльності у молодіжному середовищі, а її завдання: теоретичний аналіз сутності стратегій та моделей цієї діяльності. Автором охарактеризовано стратегії та моделі як складові методики підготовки майбутніх соціальних працівників до соціально-превентивної діяльності у молодіжному середовищі.

 

                                              

 



Форма входу

«  Грудень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031

-------------------------------------------- Для заміток